Що в мисці президента?

Російський президент Путін любить суші. Ми про це здогадувалися й раніше, але тепер знаємо точно: у своєму інтерв’ю іноземним журналістам, під час якого він пригрозив Європі ракетами, пан Путін сам це підтвердив. all about the benjamins dvd

Він відповідав на запитання про заборону експорту російських крабів до Японії. Закинувши Країні сонця, що сходить, таке інтенсивне рибальство, що «у частинах моря вже нічого не лишилося», Владімір Путін наприкінці зробив і дружній жест у бік Японії, зізнавшися, що насправді й сам любить суші.

Щоправда, слово «суші» дещо різонуло по вухах журналістів із Британії, де саме в суші-ресторані восени минулого року було отруєно полонієм колишнього офіцера ФСБ Литвиненка. Але що з них взяти.

Можна припустити, що президент Путін любить також і десерти. Суп із полуниць із морозивом – єдина страва, до якої він доторкнувся під час того інтерв’ю журналістам із країн G8 у резиденції в Ново-Огарьово. На стіл приносили і забирали карпаччо із морського окуня із чорним кав’яром, гаспачо з крабом, палтуса зі спаржею, помічники Путіна нервово сиділи з виделками у руках, чекаючи, поки він почне їсти чи принаймні пити вино, а президент, сьорбаючи воду, все нарікав, що після смерті Махатми Ганді нам, демократам, і поговорити ні з ким.
Читаючи описи страв, до яких так і не доторкнувся стурбований імперіалізмом США президент Росії, я ковтала слинку. Якби переді мною поставили карпаччо із окуня з чорним кав’яром, я б забула й за американські системи ПРО, і за саміт Групи восьми, і за покійного Махатму, і за загрозу «повної тиранії» в Україні, усе б жувала і жувала, подумки повторюючи собі, що іноді краще жувати, ніж говорити. Але й із мене взяти нічого – я ж не президент Росії… Натомість Путін жувати не став, бо – демократ. А може, ікра набридла.

На Заході до Росії обережне ставлення, особливо в пресі. Але я іноді помічаю, що західні журналісти, які тривалий час працюють кореспондентами в Москві, go native – тобто стають тубільцями, переймають місцеву всеосяжну віру у винятковість і богообраність Росії. Тепер я знаю, чому: там гарно годують. А оскільки у двадцять першому столітті новини відбуваються там, де вже розміщені телекамери, а не нав¬паки, то мій прогноз – усе більше світової політики крутитиметься навколо Москви, де засіли захланні журналюги.

Натомість Париж уже нікому не цікавий: Саркозі ракет ні на кого не спрямовує . Більше того, нового господаря Єлисейського палацу називають ледве не загрозою традиційній французькій от куїзін: син угорського емігранта їсть бутерброди з вареною курятиною за робочим столом і не п’є вина (!). Я не думала, чесно кажучи, що життя у Франції дуже зміниться після обрання трансатлантично орієнтованого президента-консерватора, але його захоплення англосаксонською ефективністю явно зайшло занадто далеко.

Зовсім інша справа – попередній президент, Жак Ширак. Той полюбляв похавати і не любив англосаксів. До того, що одного разу на рандеву з тим самим Путіним і, здається, Шредером «возбухав» (при ввімкненому мікрофоні), що британська кулінарія дала світу тільки коров’ячий сказ. Так от Ширак особливо полюбляв тельбухи, телячу голову та інші ласощі селянської французької кухні.

А ось Франсуа Міттеран був тонким гурманом. Остання його вечеря включала, окрім нудних вустриць та фуа-гра, ще й миску садових вівсянок, співочих птахів, яких уже тоді було заборонено вбивати. Традиційно садову вівсянку відгодовували в темряві й топили в арманьяку, а потім треба було їх їсти, накрившись серветкою, аби жодна молекула амбре не пропала марно. Тож старий Франсуа зажував вівсянку і склеїв ласти щасливим.

А ось що їдять чи їли українські президенти, я й не знаю. Казали, що Ющенко колись також їв суші на дачі в Сацюка, але, мабуть, не сподобалося. А цікаво було б знати. Адже, перефразовуючи давнє прислів’я, скажи мені, що ти їси, і я скажу тобі, куди ти поведеш країну.

Світлана Пиркало, письменниця, Лондон watch heaven can wait online

Джерело: http://glavred.info/archive/2007/06/13/095522-1.html